Австралія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Австралійський Союз
англ. Commonwealth of Australia

Прапор Герб
Девіз: відсутній (раніше Advance Australia)
Гімн: «Уперед, прекрасна Австраліє»
англ. Advance Australia Fair
Розташування Австралії
Столиця Канберра
Найбільше місто Сідней
Офіційні мови англійська1
Форма правління конституційна монархія
 - монарх Єлизавета II
 - генерал-губернатор Девід Герлі
 - прем'єр-міністр Скотт Моррісон
Незалежність від Великої Британії 
 - Конституційний акт 1 січня 1901 
 - Вестмінстерський статут 9 жовтня 1942 
 - Австралійський акт 3 березня 1986 
Площа
 - Загалом 7 688 287[1] км² (6-те)
 - Внутр. води 0,76 %
Населення
 - оцінка 2019  25 250 000[2] (51-ше)
 - перепис 2016  23 402 000[3]
 - Густота 3,3/км² (236-те)
ВВП (ПКС) 2018 р., оцінка
 - Повний $1.31 трлн[4] (19-те)
 - На душу населення $52 191[4] (17-те)
ВВП (ном.) 2018 рік, оцінка
 - Повний $1.5 трлн[4] (13-те)
 - На душу населення $59 655[4] (10-те)
ІЛР (2017) 0,939[5] (дуже високий) (3-тє)
Валюта Австралійський долар (AUD)
Часовий пояс декілька2 (UTC+8 — +10,5)
Коди ISO 3166 AU / AUS / 036
Домен .au
Телефонний код +61
1Англійська мова «де юре» не має жодного офіційного статусу.
2Існують деякі відхилення від зазначених часових поясів (див. Адміністративний поділ).
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Австралія

Австра́лія, або Австралі́йський Сою́з (англ. Commonwealth of Australia[6]) — незалежна федеративна держава, що знаходиться у Південній півкулі й повністю займає однойменний материк, прилеглий великий острів Тасманія на півдні й численні дрібні навколо, серед яких Норфолк і Лорд-Гав у Тихому океані, Кокосові острови в Індійському та інші[7]. Площа країни дорівнює 7 688 287 км², 6-те місце серед країн світу і перше серед країн Океанії[1]. Австралія на півночі відділена від Папуа — Нової Гвінеї водами Торресової протоки, Тиморського і Арафурського морів від Індонезії та Східного Тимору; на сході — водами Коралового моря від Соломонових Островів, Вануату і Нової Каледонії (Франція); на південному сході — водами Тасманового моря від Нової Зеландії[8].

Населення країни становить 25,25 млн осіб[2]. Австралія — країна іммігрантів, переселенці складають 26 % населення, за цим показником країна посідає 9-те місце у світі[9][10]. Столиця Австралії — місто Канберра, розташоване у спеціально створеній Австралійській столичній території. Найбільше місто — Сідней. Країна високо урбанізована, більшість населення мешкає на південному сході, у штатах Вікторія та Новий Південний Уельс[2][11]. Близько 60 % населення проживає в найбільших містах та їхніх агломераціях: Сідней Мельбурн, Брисбен, Перт та Аделаїда. Середня густота населення 3,3 особи на км², це найнижчий показник у світі[12].

За сотню років країна зберегла й стабільно підтримує ліберально-демократичну політичну систему. Австралія — конституційна монархія, яку очолює британський монарх (Єлизавета II), представлена генерал-губернатором (Пітер Косгроув). Виконавча влада в країні представлена кабінетом міністрів на чолі з прем'єр-міністром (Скотт Моррісон), що призначається двопалатним парламентом. Федерація складається з 6 штатів, що мають власні уряди і парламенти, і 10 окремих територій. Австралія головна військово-політична сила в регіоні, 13-те місце у світі за військовими витратами[13]. Австралія є членом Організації Об'єднаних Націй (UN), Великої двадцятки (G20), Співдружності Націй, Тихоокеанського пакту безпеки (ANZUS), Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), Форуму тихоокеанських островів (PIF), Світової організації торгівлі (WTO), Азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (APEC) та механізму АСЕАН +6.

Австралія була заселена корінними австралійцями близько 60 тис. років тому[14]. Австралійські аборигени розмовляли мовами, що становлять 250 окремих груп[15][16]. Образотворче мистецтво аборигенів, з яким можна ознайомитись на скелях у різних куточках країни є найстарішим у світі[17]. Уперше європейці з'явились на континенті 1606 року, це була голландська експедиція Віллема Янсзона[7]. Східна частина Австралії була досліджена британською експедицією Джеймса Кука наприкінці XVIII століття[18]. 26 січня 1788 року — національний день ​​Австралії, того дня була заснована перша колонія — Новий Південний Уельс. 1829 року з утворенням Західної Австралії вся територія Австралії була включена до складу британської корони[18]. До колонії на постійне проживання засилали засуджених, таким чином британці поступово заселили південно-східне узбережжя континенту. На початку 1850-х років у країні розпочалась «золота лихоманка», що збільшила чисельність населення та значно пожвавила її економіку[19]. Населення континенту постійно зростало, до 1850-х років більша частина територій була досліджена. Загалом було створено 6 самоврядних колоній. 1 січня 1901 року ці колонії об'єдналися, утворивши Австралійський Союз.

Австралія — найдревніший[20], найпласкіший[21] і найсухіший континент[22][23] з найменш родючими ґрунтами на планеті[24][25]. Величезні розміри країни забезпечують різноманіття ландшафтів, з пустелями в центрі, тропічними лісами на північному сході й гірськими хребтами на сході[26][19]. Австралія має багаті, хоча ще не повністю досліджені природні ресурси.

Австралія — країна з високорозвиненою економікою, що посідає 13-те місце серед економік світу. Її економіка забезпечує 13-ту сходинку в рейтинзі країн за доходом на душу населення[27]. Австралія отримує доходи від видобутку й експорту корисних копалин, сільськогосподарської сировини, телекомунікації, банківської діяльності та виробництва[28][29][30]. Австралія посідає перші позиції у різноманітних рейтингах країн, таких як якість життя, охорона здоров'я, освіта, тривалість життя, економічна свобода і захист громадських та політичних прав, 3-тє місце серед країн світу за показником людського розвитку та 8-ме за загальним розвитком демократії[31][32].

Зміст

Назва[ред. | ред. код]

Докладніше: Назва Австралії

Офіційна назва — Австралія (англ. Australia; англ. вимова: /əˈstreɪliə/). Згідно з рішенням уряду від січня 1976 року за межами країни її називають просто Австралія, а уряд — австралійським, усередині країни — Австралійський Союз і уряд Союзу.

Назва країни походить з латинського терміна Terra Australis, що означає «південна земля»[33]. Територія була названа так ранніми європейськими дослідниками, що вважали гіпотетичний австралійський материк набагато більшим, таким, що спроможній врівноважити суходіл північних материків[34]. Ще на карті давньогрецького ученого Птолемея на південь від південного тропіка значиться Невідома Південна земля (англ. Terra Australis Inkognita). Уперше топонім «Австралія» англійською мовою було використано 1625 року в праці «Нотатка про Південну Землю Святого Духа» (англ. A note of Australia del Espíritu Santo) Ричарда Гаклюйта, яку вперше видав Семюель Поур в антології «Hakluytus Posthumus». Це помилкове спотворення оригінального іспанського топоніму островів Вануату[35][36][37][38]. Голландською топонім уперше був використаний 1638 року в прислівниковій формі нід. australische для позначення нововідкритих земель на південь від Батавії[39]. Голландські вчені на відміну від інших європейських, що продовжували користуватись латинською назвою, стали використовувати терміни як australisch, так і Нова Голландія (нід. Nieuw Holland), запропонований Абелем Тасманом 1644 року. Британській мандрівник Метью Фліндерс першим обплив навколо Австралії і склав карту австралійських берегів, використав термін «Австралія» у своїй роботі «Подорож до Південної Землі» (англ. A Voyage to Terra Australis), як такий що «більш приємний для вуха й подібний до інших назв континентів»[40][34][41]. Перше офіційне затвердження топоніму відбулося у квітні 1817 року, коли губернатор Нового Південного Уельсу Лохлен Маккуорі отримав карти Фліндерса від лорда Генрі Батерста[34][42]. Вже у грудні він рекомендував Колоніальному міністерству офіційно дотримуватись даної назви у документообігу[43]. 1824 року Британське адміралтейство погодилось на використання топоніму на всіх своїх картах[44]. 1830 року Гідрографічне бюро видало перший офіційний «Довідник Австралії» (англ. The Australia Directory)[44].

З початку XX століття вживають також скорочений розмовний варіант назви країни — Оз, Оззі (англ. Oz; Aussie). Часто у відношенні мешканців Австралії використовують термін «антиподи», а стосовно країни — «Земля під низом» (англ. Land Down Under), або просто «Під низом» (англ. Down Under). Інші поширені епітети Австралії: «Велика Південна земля» (англ. the Great Southern Land), «Щаслива земля» (англ. the Lucky Country) — через однойменну книгу Дональда Горна 1964 року, «Засмагла країна»(англ. the Sunburnt Country) — через типове палюче сонце у ясному небі, «Темнокоричнева країна» (англ. the Wide Brown Land) — через колір її ґрунтів. Останні два уперше введені в обіг австралійською поетесою Доротеєю Макеллар 1908 року в знаковому патріотичному вірші «Моя країна»[45].

Природа[ред. | ред. код]

Австралійський Союз повністю займає однойменний материк з низкою прилеглих островів, найбільший з яких — Тасманія. Австралію часто називають островом-континентом через її невеликий розмір та ізольованість[46], або найбільшим островом на планеті[47]. Площа країни дорівнює 7 688 287 км², 6-те місце серед країн світу, перше в Океанії[48][1][49]. Це трохи більше ніж площа США без Аляски і Гаваїв[50]. Це найбільша держава Південної півкулі та найбільша держава без сухопутних кордонів[50]. Площа власне континенту становить 7 617 930 км² (2 941 300 миль²) + 0,1 млн км² прилеглих островів[51]. Переважно рівнинний, сухий материк (одну третину материка займають тропічні пустелі)[51][52]. На півночі країна омивається водами Арафурського і Тиморського морів, затоки Карпентарія, на півдні водами Великої Австралійської затоки, на заході відкритими водами Індійського океану; на сході — водами Коралового і Тасманового морів Тихого океану[8]. Довжина берегової лінії Австралії становить 34,2 тис. км (без узбереж островів)[53]. Берегова лінія розчленована мало, найбільші півострови — Кейп-Йорк і Арнемленд[7].

Географічне положення[ред. | ред. код]

Територія Австралійського Союзу розташована між 9° і 55° паралелями південної широти та 72° і 167° меридіанами східної довготи[8]. Країна простягається з півночі на південь на 3200 км, із заходу на схід — на 4100 км[7].

Rose des vents Індонезія Індонезія
Східний Тимор Східний Тимор
Тиморське море
Індонезія Індонезія Папуа Нова Гвінея Папуа Нова Гвінея
Арафурське море

Соломонові Острови Соломонові Острови
Rose des vents

Індійський океан
N Коралове море
Вануату Вануату
Нова Каледонія Нова Каледонія
W    Австралія Австралія    E
S
Південний океан
Антарктида
Тасманове море
Нова Зеландія Нова Зеландія

Крайні пункти Австралійського Союзу:

Крайні пункти континенту:

Час в Австралії: UTC+10 (+8 годин різниці часу з Києвом)[54]. Літній час вводиться першої неділі жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в першу неділю квітня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад[55]. Континентальна Австралія лежить у трьох годинних поясах: UTC+8, UTC+9,5, UTC+10; разом із островами зовнішніх територій: від UTC+5 на острові Герд до UTC+11 на острові Норфолк[55].

Геологія[ред. | ред. код]

Австралія дуже древній континент, що лежить на Індо-Австралійській літосферній плиті[56]. У його основі на заході й центрі (приблизно 70 % континенту) лежить докембрійський кратон перекритий масивним осадовим чохлом[57][50]. Найдревніші гірські породи позначені віком у 2,7 млрд років. Центральна частина континенту зазнавала тривалого занурення у минулі геологічні епохи. Пізніші підняття та денудації зробили з Австралії найпласкіший континент з вирівняним та відносно одноманітним рельєфом. Зі східного краю до древнього кратону наприкінці палеозою приєдналась гірська країна (каледонського й герцинського гороутворення), що була зруйнована екзогенними процесами. В пізньому палеозої та в першій половині мезозою платформа була складовою частиною давнього материка — Гондвани[7]. 25-30 млн років тому, під час альпійського орогенезу (неоген — антропоген) ці гори знов були підняті на висоти 800—900 м і утворили середньовисотний Великий Вододільний хребет[57].

Древність кристалічної платформи обумовлює відносний сейсмічний спокій в країні. На території Австралії відсутні діючі вулкани, проте у південній частині Індійського океану в основі острова Герд лежить активний базальтовий стратовулкан — Біг-Бен (найвища вершина — Моусон-Пік), що представляє собою вершину підводного хребта Кергелен[50]. Скелясті острівці Макдональд поруч також вулканічного походження[50].

Надра Австралії багаті на різноманітні корисні копалини: залізна руда, боксити, марганцеві, нікелеві, мідні, уранові, олов'яно-вольфрамові та поліметалічні руди — у гірських масивах західної Австралії та Великого Вододільного хребта; фосфати, гіпс, кам'яна сіль — у піщаних відкладеннях центральної Австралії, східного та південно-західного узбереж; кам'яне та буре вугілля у різних регіонах країни; нафтоносні товщі шельфу північного заходу та південного сходу[57].

Рельєф[ред. | ред. код]

Докладніше: Рельєф Австралії

Австралія повністю займає найменший, плаский та сухий материк (40 % в тропіках, ⅓ — пустеля, ⅔ — напівпустелі). Країна не має сухопутних кордонів. Австралія — найбільш рівнинний континент[21] і найнижчий серед материків (майже на половині його поверхні середня висота не перевищує 300 м) з найстарішими родючими ґрунтами[58][59]. Середні висоти — 330 м над рівнем моря; найнижча точка — уріз води озера Ейр (-15 м); найвища точка — гора Косцюшко (2229 м)[56][7]. Найвища вершина на території, що належить Австралії — Моусон-Пік (2745 м), що на острів Херд[60].

Ландшафти Австралії різноманітні. Вони відрізняються добре збереженими рисами давніх геологічних епох. Давні архейські поверхні місцями перекриті потужними латеритними корами, місцями виходять на поверхню у вигляді сильно денудованих масивів або окремими останцями[61]. Завдяки тропічному положенню більша частина території країни зайнята пустелями, напівпустелями та сухими рідколіссями[56].

Західна частина — Західно-Австралійське плоскогір'я найдревніша частина континенту; середні висоти 400—500 м, найвища вершина — гора Брус (1236 м)[8]. Воно оточене хребтами і столовими горами Кімберлі, Макдоннелл, Масгрейв, Гамерслі[7]. На висотах 400—600 м знаходяться кам'янисто-щебенисті та піщані рівнини оточені невисокими гірськими грядами та ізольованими платоподібними масивами. На сході плоскогір'я переходить у гірські хребти Макдонелл (гора Зіл, 1510 м) та Масгрейв (гора Вудрофф, 1440 м)[8]. Гора Аугустус у Західній Австралії вважається найбільшим монолітом у світі[62].

Центральна низовина з рядом озерних западин пересохлих солоних озер з висотами до 100 м знаходиться в районі масивного осадового чохла, що перекриває древній кристалічний масив. Найнижча точка континенту -12 м знаходиться на березі солоного озера Ейр[61]. Серце країни — ряд великих пустель: Велика Піщана, Гібсона, Велика пустеля Вікторія, Сімпсона з відомою Налларборською рівниною на південному узбережжі[63][64][65][66]. У центральній частині континенту довгі високі піщані гряди тягнуться в напрямку панівних вітрів, переважно південно-східних пасатів. У пустелі Сімпсона їхня довжина сягає 250 км, а висота 60 м (висота Патріаршого собору на Лівому березі у Києві). Між грядами річища пересохлих річок, або озерні западини — сліди минулих гумідних епох[61]. З півдня низовина оточена горами Фліндерс і Лофті[7].

Східну частину Австралії займає Великий Вододільний хребет, розташований вздовж узбережжя, — низькі пагорби з вершинами переважно до 1600 м над рівнем моря[67]. Це третій найдовший у світі гірський хребет, після Кордильєр і Анд[50]. Він крутими схилами обривається до тихоокеанського узбережжя, та похилими сходами — «даунсами» знижується на заході. Хребет слугує найбільшим вододілом на континенті, на схід течуть річки до Тихого океану, на захід — до Індійського та внутрішніх безстічних областей. Найвищі масиви його концентруються на південному сході — Австралійські Альпи з найвищою вершиною країни, горою Косцюшко (2230 м)[8]. Постійні снігові та льодовикові масиви у горах відсутні, але присутні давні льодовикові форми рельєфу[61]. В океані вздовж північно-східного узбережжя Австралії на 2 тис. км простягнувся Великий Бар'єрний риф, найбільший кораловий риф у світі[68].

Завдяки нетривалій історії освоєння материка європейцями, трохи більше 200 років, та непридатним для сільського господарства факторам, більшість ландшафтів зберегли свій первісний вигляд. Найбільше видозмінені та освоєні людиною ландшафти концентруються на південному сході та південному заході, уздовж східного узбережжя. Приблизно 10 % території країни зайнято селитебними землями (будівлі та споруди у населених пунктах, транспортні магістралі)[61].

Клімат[ред. | ред. код]

Докладніше: Клімат Австралії

Кліматичні умови в країні обумовлюються розташуванням переважної частини території в тропічному поясі південної півкулі, зміна пір року відбувається обернено до зміни сезонів в Україні[7]. Спекотне літо припадає на період з листопада по січень, прохолодна зима — на червень-серпень. Проте чітка зміна пор року простежується лише на на півночі на півдні, а виражається вона здебільшого в режимі зволоження. Австралія протягом усього року отримує значну кількість сонячної енергії, для всього материка характерні високі температури повітря, середні літні температури +20..+28 °C, середні зимові +12..+24 °C. Найнижчі зафіксовані температури на рівнинах -4..-6 °C, у горах (Австралійські Альпи) -22 °C. Над материком переважає континентальна тропічна повітряна маса й низхідні рухи повітря, що робить Австралію найсухішим континентом на планеті. Більша частина материка розміщена у широтах, де панує південно-східна пасатна циркуляція. І хоча повітряні маси рухаються з Тихого океану, вони не приносять значних атмосферних опадів у внутрішні райони материка, бо Великий Вододільний хребет перехоплює вологу, рясні опади випадають тільки на навітряних схилах гір у вузькій прибережній смузі. На півночі «сезон дощів» припадає на літо, на півдні — на осінь-зиму, на східному узбережжі дощі випадають відносно рівномірно протягом всього року[7]. Близько 40 % материка дістає 50-250 мм опадів на рік і тільки 10 % — понад 1000 до 2000 мм (східне узбережжя)[7]. Крайня посушливість клімату Австралії істотно ускладнює використання земель у господарстві. Кожні 10-15 років в Австралії трапляються великі посухи, що тривають інколи по два-три роки[69][70]. У цей період 2/3 материка дістає менше 25 мм опадів на рік. Проте справжнім стихійним лихом для Австралії є раптові зливи, з перевищенням місячної норми в 10-17 разів, що завдають величезної шкоди сільському господарству: гинуть урожаї та худоба, змивається ґрунт[69][70]. На клімат Австралії суттєво впливають океанічні течії, зокрема диполь Індійського океану та Ель-Ніньйо, які корелюються періодичними посухами та сезонними тропічними системами низького тиску, які утворюють циклони у північній Австралії[69][70].

Північна частина країни до 20° південної широти лежить у субекваторіальному кліматичному поясі[52][56]. Влітку переважають вологі екваторіальні повітряні маси, взимку — посушливі тропічні[71]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період ненабагато прохолодніший за літній[71]. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +28 °C, липні +24 °C[7]. У літнє-осінній період (з листопада по квітень) з морів один-два рази (загалом до 14) надходять руйнівні тропічні циклони, під час яких швидкість вітрів перевищує 30 м/с. Так 1974 року циклоном «Трейсі» майже вщент була зруйнована столиця Північної Території, місто Дарвін. Вдалині від моря взимку може відзначатись більш сухий сезон[71]. Поблизу східного узбережжя півострова Кейп-Йорк вологість повітря та кількість опадів значні у всі сезони, з максимумом влітку[56]. Агрокліматичні умови малопридатні для землеробства.

Західна та центральна частина континенту до 30° південної широти лежать у тропічному кліматичному поясі — клімат різко континентальний[72][56]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси[71]. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +34 °C, липні +10 °C[7]. Влітку середньодобова може 3-4 місяці не знижуватись нижче 37 °C; абсолютний максимум — 50 °C[71]. Переважають східні пасатні вітри, у теплий сезон з морів та океанів можуть надходити шторми[71]. Південний захід континенту відомий найбільш постійним вітром на планеті, морським бризом, що зветься «доктор Фрімантл»[50]. На рівнині Налларбор кліматичні умови подібні до центральноавстралійських, з меншими зимовими температурами та більш м'якими літніми посухами.

На півдні клімат субтропічний[73][56]. Влітку переважає тропічне повітря з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[71]. На південному заході значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів[71]. На південному сході більш рівномірний сезонний розподіл опадів, можливе випадіння снігу[71]. Пересічна середньодобова температура повітря у січні +20 °C, липні +9 °C[7]. Суховії з пустель можуть підвищувати середньодобові температури до +37..+38 °C. Ці частини країни дуже сприятливі до ведення землеробства, садівництва та розведення худоби — пшенично-вівчарський пояс[56].

Південна частина острова Тасманія лежить у помірному кліматичному поясі[52][56]. Перевалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос[71]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Відносно тепла зима з нестійкою погодою, штормовими вітрами, можливий сніговий покрив[56]. Відносно прохолодне літо з більш антициклонічною погодою. Абсолютний мінімум до -6 °C, у горах до -22 °C[7]. Зволоження рівномірне за сезонами, місцями надмірне. На заході вологі вітри з Індійського океану приносять рясні опади цілий рік; на східному узбережжі вітрова тінь, тож спостерігається посушливий сезон[52].

Внутрішні води[ред. | ред. код]

Австралія надзвичайно бідна на поверхневі води країна, лише 10-17 % атмосферних опадів потрапляє до водотоків країни, решта випаровується та просотується в ґрунт. Річкова сітка розвинута мало, майже 60 % території — безстічні області[7]. Більшість річок мають нерівномірний режим стоку; живлення дощове[7]. Річний стік з континенту дорівнює 350 км³ (1 % поверхневого стоку планети)[61]. Розподіл поверхневих вод територією країни нерівномірний, половина припадає на малозаселену північну частину, а на найважливіший сільськогосподарський район басейну Муррею (2570 км) — Дарлінгу (2740 км) — лише 14 % (1 млн км²)[61]. Повноводні короткі річки стікають з невеликої площі східних схилів Великого Вододільного хребта до Тихого океану; більшість території країни відноситься до басейну Індійського океану, його річки пересихають у посушливий сезон[61]. Найбільші річки: Фіцрой, Ропер, Фліндерс, Вікторія, Грегорі, Мерчісон, Гаскойн, Ашбертон, Де-Грей[7]. На території західної та центральної Австралії присутні лише крики, що наповнюються водами на короткий період злив. Найгустіша річкова мережа на острові Тасманія, де річки мають переважно мішане дощове й снігове живлення[61].

Муррей бере початок на західних схилах Австралійських Альп та несе свої води до Великої Австралійської затоки на захід[8]. Через значне випаровування та використання води на іригацію в районі гирла він сильно міліє та пересихає, вихід до затоки перекривають численні піщані коси. Дарлінг, права притока, через посуху може повністю пересихати вже в середній течії на період до 1,5 року. Ліві притоки Муррею, Маррамбіджі та Гоулберн, повноводні, під час повені розливаються на десятки км²[61]. Для річкових вод країни характерним є високий природній рівень солоності та замуленість через зростання ерозії ґрунтів. Через зведення лісів та інтенсивне землеробство піднявся рівень засоленості вод. Басейн Муррею-Дарлінгу майже повністю зарегульовано ставами, водосховищами, зрошувальними системами. Система гідроспоруд «Сніжні гори» перекидає води річки Сноуі-Рівер, що тече зі схилів Австралійських Альп на південь, до річкової системи Маррамбіджі на зрошення сільгоспугідь. На водосховищах споруджено гідроелектростанції[61].

У центральній частині континенту присутні западини безстічних областей, заповнені пересихаючими солоними озерами: Ейр, Герднер, Торренс, Фром, Дисаппойнтмент, Карнегі, Барлі[7]. З півночі та сходу сюди збирають води довжелезні крики: Ейр-Крик, Даямантіна, Куперс-Крик[8]. Найбільше за площею озеро країни — плейстоценове озеро Ейр, що в наш час здебільшого представляє собою солончак, який наповнюється водою тільки після рясних злив[61]. У тропічній частині країни, на річці Орд створено найбільше водосховище[61].

Загальна площа артезіанських басейнів країни сягає 3 млн км² (40 % площі країни)[61]. В тропічній частині Австралії, на схід від Великого Вододільного хребта в Центральній низовині, знаходиться найбільший у світі Великий артезіанський басейн[8]. Більшість його солонуватих теплих вод залягає на значних глибинах (до 2 км); води використовують на потребу скотарства та в гірничій промисловості[61]. Окрім використання артезіанських вод важливим для господарства країни є багаторазовий водообіг, очищення вод, опріснення морської води. Проте такий спосіб забезпечення прісною водою несе в собі небезпеку забруднення навколишнього середовища великою кількістю солей (приблизно 40 тонн на кожну 1 тис. м³ прісної води), що утворюються внаслідок опріснення[74].

Ґрунти й рослинність[ред. | ред. код]

Розміщення ґрунтового покриву в загальних рисах підпорядковане широтній зональності, яка порушується лише в горах[7]. Різкий посушливий тропічний клімат континенту призводить до того, що 3/4 території, від берегів Індійського океану на заході до західних схилів Великого Вододільного хребта на сході, займають пустелі та напівпустелі зі своєрідною рослинністю на пустельних ґрунтах вивітреної озалізненої материнської породи — «аридні червоні землі»[61]. Ґрунти кам'янистих поверхонь останців вкриті кременистим щебенем — «гіббер». У центральній частині континенту довгі буро-червоні піщані гряди з куртинами спініфексу розділяють фіолетово-зелені стрічки евкаліптів, акацій та казуарин вздовж сухих криків[61]. На глинястих солончаках пересихаючих озер ростуть ендемічні види лободи та солянок[61]. Унікальною особливістю Австралії є відсутність пустель на західному узбережжі тропічного поясу (аналог Атаками, Намібу), тут їх замінюють напівпустелі. Рослинність напівпустель представлена злаками, полином, солянками, акаціями та евкаліптами маллі-скребу на червоних і бурих щебенистих пустельних ґрунтах[61]. На півночі, сході й півдні напівпустелі замінюють рідколісся з поодинокими евкаліптами, акаціями та казуаринами на червоних, червоно-коричневих, червоно-бурих та реліктових темних багатих гумусом ґрунтах. Останні ґрунти дуже родючі, вони багаті на дефіцитний для континентальних ґрунтів фосфор і не потребують штучних добрив[61]. Рідколісся по річковим вододілам виходять до східного тихоокеанського узбережжя, де підзолисті ґрунти, які переходять у гірські лісові. Густий трав'яний покрив представлений високими (до 1,5 м заввишки) злаками: мітчелова, кенгурова, блакитна (Andropogon) та трава Фліндерса[61]. На півдні у субтропічному поясі через брак зволоження поширюються непрохідні скреби та вересоподібні луки на родючих каштанових, коричневих, сіро-коричневих та реліктових червоно-бурих ґрунтах на південному заході[61].

Завдяки тривалій ізоляції континенту після розходження колишніх частин Гондвани у мезозойську еру його флора відрізняється багатьма реліктовими формами подібними до африканських, південноазійських, південноамериканських та новозеландських. 3/4 видів вищих рослин країни — ендеміки[61][7]. Найхарактернішими деревами Австралії виступають 350 видів евкаліптів (до 135 м заввишки) в усіх (окрім кам'янистих пустель) природних ландшафтах континенту, від екваторіальних вологих лісів півночі до помірних вологих лісів Тасманії, загалом 2 % території країни[7]. Евкаліпт представлений на державному гербі. Стійка до шкідників та гниття, різноманітного кольору деревина евкаліптів, що використовується в суднобудуванні, будівництві, целюлозо-паперовій промисловості, на виготовленні меблів, цінується лісівниками усього світу. Його кора та листя містить до 40 % ефірних олій, що використовуються фармацевтами[61]. Швидко зростаючі промислові насадження евкаліпту можна зустріти на усіх континентах. Через ефірні випаровування в евкаліптових лісах майже відсутній підлісок. Кущові форми евкаліптів утворюють специфічні рослинні угруповання: маллі-скреб та брігаллоу-скреб. Іншим характерним деревом Австралії виступає акація, що пристосувалась навіть до пустельних умов, де її зарості кущових форм утворюють своєрідний непролазний мальга-скреб на кам'янистих розсипах[61].

Ліси Австралії займають лише 5 % території країни. Історично їхньому поширенню заважали тверді латеритні кірки вивітрювання в екваторіальній зоні та природні й антропогенні пожежі[61]. Головні лісові масиви сконцентровані на червоно- і жовтоземах східного узбережжя — евкаліпт королівський (Eucalyptus regnans); на південно-західному узбережжі та на острові Тасманія на опідзолених бурих лісових ґрунтах — евкаліпт каррі (E. diversicolor). Незначні масиви евкаліптових лісів північного узбережжя досить далеко заходять по долинам криків на південь, безпосередньо в пустельну зону. Під пологом евкаліптів ростуть пальми, пандануси, деревоподібна папороть, трав'яні дерева, ліани з великими квітками обвивають стовбури[7]. Уздовж річок та по заболоченим низовинам східного узбережжя збереглися реліктові вологі тропічні ліси з фікусів, горіхових, рожевих та жовтих дерев, пальм, хвойних (у субтропіках — араукарії). Ці ліси у позаминулому столітті зазнали значного знищення через цінні породи деревини. До 1930-х років залишилось лише 38,5 млн га первісних лісів, усі інші були замінені вторинними[61]. Тасманійські ліси представлені евкаліптами, південним буком, деревовидою папороттю, південними хвойними породами[7]. Часто вони з повністю непрохідними заростями у підліску[61]. Через брак м'якої деревини хвойних порід в Австралії штучно висаджують великі масиви субтропічних видів з Середземномор'я та Північної Америки[61].

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Докладніше: Фауна Австралії

Завдяки тривалій ізоляції континенту його фауна відрізняється реліктовими формами, що давно щезли, були замінені іншими, або ніколи не з'являлись на інших континентах — 90 % видів тварин ендемічні. У той самий час ця фауна є 10 % від усього біорізноманіття планети[18]. Австралія — «країна живих викопних», тут збереглися представники древньої сумчастої фауни планети[7]. На континенті відсутні такі широко представлені на інших материках такі групи тварин, як копитні та примати[7]. Хижі представлені собакою динго, що з'явилась в Австралії разом з людиною досить недавно, 12-35 тис. років тому. Проти динго на межі штатів Квінсленд (району інтенсивного скотарства) та Південна Австралія було споруджено довжелезний тин — найдовшу штучну споруду на планеті[61]. Найбільшого різноманіття на континенті сягнули представники сумчастих: кенгуру, коала (сумчастий ведмідь), вомбати, кускуси, посуми, сумчастий диявол (ендемік Тасманії)[61]. Найбільший представник цієї групи, кенгуру, представлений на державному гербі. Руді та сірі кенгуру сягають 1,5 м зросту, в той час як група «валабі» представлена невеличкими тваринами, що живуть на скелях, деревах та займають екологічну нішу «ремигаючих» гризунів. Під час посухи їхні величезні стада масово виздихують. Великі кенгуру становлять конкуренцію сільськогосподарській худобі, тому щорічно їх мільйонами відстрілюють. М'ясо в'ялиться, йде на корм домашнім тваринам, шкури йдуть на заготівлю. 4 види кенгуру вимерли внаслідок людського винищення[61]. Найпримітивніші звірі, однопрохідні, представлені ендеміками континенту, реліктами мезозойської епохи: єхидною, що мешкає повсюдно на континенті, та качкодзьобом, що населяє водойми південного сходу[7][61].

З Європи були інтродуковані на потребу мисливства: лисиці, олені та кролі. Останні через декілька десятиліть так розповсюдились штатом Вікторія, що майже вщент вигризали рослинність на певних ділянках, а під час посухи забивали висихаючі водойми своїми тільцями. Жодні спроби вплинути на їхню чисельність не давали результату, поки 1950 року епідемія міксоматозу не викосила значне поголів'я[61].

Найбільший представник орнітофауни континенту — страус ему, птах, що зображений на державному гербі. Він трохи поступається за розмірами своєму африканському сородичеві й сягає ваги у 60 кг[61]. У північних вологих лісах мешкає інший птах, що не літає — казуар. Самець цього птаха сягає 1,5 м зросту й має яскраве своєрідно забарвлене пір'я[61]. У лісах водяться різноманітні папуги, птах-пересмішник — лірохвіст, яскраво забарвлені райські птахи, рибалочка, медососи, сміттєві кури нагрібають величезні купи сміття — своєрідні інкубатори для яєць. На водоймах плавають ендемічні чорні лебеді. З Європи були завезені міські горобці та шпаки[61].

Плазуни представлені плащоносною ящіркою, ящіркою-молохом; у водоймах звичайні крокодили[61]. З іхтіофауни цікавий представник дводишних риб, релікт мезозойської епохи — цератод (Ceratodus), що має одну легеню й здатний впадати в анабіоз у мулі під час посухи[7][61]. Континент населяють численні види метеликів, москітів, термітів[7].

Стихійні лиха та екологічні проблеми[ред. | ред. код]

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха[50].

  • На півночі: руйнівні циклони вздовж узбережжя; ерозія ґрунтів від надмірного випасу; Великий Бар'єрний риф біля північно-східного узбережжя під загрозою від надмірного туризму та судноплавства.
  • У центральній частині: суворі посухи, опустелювання.
  • На сході й південному сході: лісові пожежі; ерозія ґрунтів від надмірного випасу; зведення лісів; процеси урбанізації; підвищення солоності ґрунту за рахунок використання води низької якості; обмеженість водних ресурсів.
  • У навколишніх водах зменшення морських біоресурсів через перевилов та забруднення вод.
  • Вулканічна діяльність на віддалених островах Герд і Макдональд.

Охорона природи[ред. | ред. код]

Уперше на державному рівні питання охорони лісів було підняте 1860 року[61]. Головною проблемою лісівництва на континенті завжди були пожежі, під час яких вигорало більше лісу, ніж заготовлялось (в окремі роки до 5 % усіх лісових масивів континенту). Перед Другою світовою війною, коли під час пожежі на південному сході було знищено 100 тис. га лісів, було створено національну протипожежну службу, заборонено розводити багаття в лісах, почали контролювати скотарів, нарізали «пожежні шляхи», почали практикувати контрольовані підпала опаду, в тому числі із застосуванням пожежної авіації[61].

Фауна континенту досить вразлива як до безконтрольного полювання, так і до пресингу інтродукованих видів, свійських тварин (насамперед хижих кішок і собак, травоїдних вівців). До «чорної книги» континенту занесено сумчастого вовка, що зник в середині XX століття. Іншої долі зазнав коала, що також міг зникнути в 1930-х роках, проти його флегматична миловидість дозволила провести успішну PR-кампанію зі збереження і розселення цього австралійського ендеміка.

1973 року було створено міністерство охорони природи Австралії. Пізніше законодавчими органами штатів були прийняті закони щодо збереження природи, природокористування надрами й водами, охорону родючості ґрунтів, чистоти повітря. Загальна площа охоронюваних земель не перевищує 2 % території країни. Здебільшого це національні парки, що поєднують функцію як захисту природи, так і рекреаційну. Парками керує федеральне агентство Парки Австралії (англ. Parks Australia), створене 1999 року під керівництвом міністерства екології. Більшість з них знаходяться поблизу міст і слугують місцем відпочинку містян. М'який режим заповідності дозволяє в них проводити видобуток корисних копалин, заготівлю деревини і обмежений випас худоби. Найстаріші та найвідоміші національні парки: Маунт-Косцюшко, Вайперфілд, Вїлсонс-Промонторі, Еунгелла, Сенктуері[7]. Також широко відомі національні парки Улуру-Ката-Тьюта, Какаду, Пурнулулу, Південно-Західний національний парк та область озер Уїлландра, які входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО[75]. Величезні території були узяті під охорону також в пустельних місцевостях — Грейт-Вікторіа-Дезерт, Палм-Веллі, Сімпсон-Дезерт. Гострою проблемою постала розвідка нафтових полів на шельфі Коралового моря у другій треті XX століття, що становила пряму загрозу збереженню Великого Бар'єрного рифу. Поблизу міста Кернс було створено морський національний парк для збереження коралового рифу.

Фізико-географічне районування[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Історія Австралії
Art Gallery detail..jpg
Наскельний живопис аборигенів
 
Категорія КатегоріяХронологіяІнші країни

Перші люди заселили Австралію 60 тис. років тому. Вони переправились через Торресову протоку і східним узбережжям дістались до острова Тасманія на півдні. До XVIII століття аборигени Австралії жили в умовах первісного ладу і не знали землеробства[76].

Гіпотези про існування загадкової Невідомої Південної землі (лат. Terra Incognita Australis) висували ще античні географи й космографи, через умовну потребу врівноважити земну кулю чимось масивним «знизу». Перші звістки про північні береги австралійського континенту до Європи у XVI столітті привезли португальці, що переказали малайські оповідання почуті ними на Молуккських островах[77]. 1606 року голландський мореплавець Віллем Янсзон на судні «Дейфкен» переплив Торресову протоку й пройшов уздовж узбережжя півострова Кейп-Йорк[7][77]. 1642 року Абель Тасман з південного заходу підійшов до берегів острова Тасманія[76]. Голландці дали ім'я нововідкритим землям — Нова Голландія (нід. Nieuw-Holland)[77]. 1688 року береги континенту досліджував британський мореплавець Вільям Дампір[76]. 1770 року британський капітан Джеймс Кук на кораблі «Індевор» підійшов до східного узбережжя континенту[18]. 1797 року англійський мореплавець Метью Фліндерс відкрив Бассову протоку, впродовж 1801-1803 років обійшов навколо материка, дослідив південні, східні та північні береги й запропонував назвати новий нововідкритий континент — Австралією[40][77].

Колонізація[ред. | ред. код]

26 січня 1788 року — національний день Австралії, того дня була заснована перша колонія — місто Сідней[76]. Адміністрація колонії та військові чини захоплювали найкращі землі південно-східної Австралії, а тубільців, що за рівнем свого розвитку не могли бути використані як об'єкт експлуатації, витісняли в пустелі й фізично винищували. З кінця XVIII століття Австралія стала місцем заслання для британських правопорушників, діячів чартистського руху. Найбільшим місцем перебування засланих був Порт-Артур на тихоокеанському узбережжі острова Тасманія. 1813 року відбулася перша спроба потрапити в центральні райони материка, колоністи пройшли крізь долини Блакитних гір та відкрили безмежні простори пасовищ внутрішньої частини — почалась землеробська лихоманка скватерів[77]. 1824 року було засновано колонію Новий Південний Уельс, столицею якої став Сідней. 1829 року з утворенням Західної Австралії вся територія Австралії була включена до складу британської корони[18]. З XIX століття починається планомірне винищення місцевого населення, витіснення його на неродючі пустельні землі. У 1820-х роках була заснована колонія Земля Ван-Дімена на острові Тасманія, а 1843 року всі внутрішні райони острова були нанесені на карту. Розпочалося планомірне полювання на місцевих мешканців, так звана Чорна війна. Остання аборигенка-тасманійка померла 1876 року[77]. 1840 року Павел Стшелецький відкрив найвищу вершину Австралії та дав їй ім'я польського національного героя — Тадеуша Косцюшка. Чарлз Стерт уперше відкрив річку Дарлінг, пустелю Сімпсона. Томас Мітчелл дослідив незвідані райони південного сходу, Джордж Грей — Західної Австралії. Людвіг Лейхгард успішно пройшов від хребта Дарлінг до північного узбережжя, але його експедиція з намірами пройти від східного до західного узбережжя зазнала невдачі й загубилась у пісках Центральної Австралії. Роберт Берк та Вільям Уїлс уперше у 1860—1861 роках пройшли від південного узбережжя (Мельбурн) до берегів затоки Карпентарія, але загинули в пустелі на зворотньому шляху. Десятки експедицій були спрямовані вглиб західної та центральної частини країни задля дослідження незвіданих куточків. Джон Макдуал Стюарт декілька разів пройшов континентом з півдня на північ та назад[77].

З середини XIX століття до початку XX усі придатні до землеробства та скотарства землі на континенті були захоплені скватерами[76]. Відкриття величезних пасовищ і розвиток вівчарства спричинили приплив британського капіталу. Фермери на півдні збирали два врожаї на рік (пшениці й кукурудзи); на півночі були закладені плантації цукрової тростини; в центральних районах випасались величезні стада худоби (вівці, рогата худоба). У середині XIX століття в штатах Вікторія та Новий Південний Уельс, а пізніше й в Західній Австралії було відкриті поклади золота — розпочинається «золота лихоманка»[76]. 1854 року відбувається Еврикське повстання золотошукачів, після спроб жорстокого придушення колоніальний уряд надав колоніям певні права самоврядування[76]. Розвиток вівчарства та відкриття золотих родовищ створили велику потребу в робочій силі, величезний потік переселенців спрямував на континент[76]. Відбувається стрімкий ріст населення, економічного розвитку країни. Якщо 1851 року в Австралії проживало 438 тис., то 1861 року — вже 1,17 млн осіб. У першій половині XIX століття Австралія поставляла на світовий ринок лише вовну і шкіру. З появою рефрижераторного транспорту в другій половині XIX століття країна почала вивозити багато м'яса і масла, що стимулювало розвиток тваринництва. 1890 року в Брокен-Гілл штату Новий Південний Уельс відбувся перший страйк гірників та робітників-стригалів, пізніше утворено профспілку[77].

Австралійський Союз[ред. | ред. код]

У 1870-х роках на континенті існувало вже 6 окремих британських колоній, які з 1873 по 1883 роки вели перемовини про утворення федерації. Велика Британія підтримала цю ідею, сподіваючись використати її в своїх інтересах у районі Тихого океану. 1889 року було запропоновано проект конституції такої федерації. 1 січня 1906 року було проголошено федерацію 6 штатів — Австралійський Союз[77]. Федерація у складі 6 штатів, колишніх колоній, дістала статус домініону. Був створений федеральний уряд на чолі з генерал-губернатором. 1908 року утворено окрему столичну територію для розміщення столиці країни — міста Канберри. Країна була домініоном британської Співдружності націй до 1931 року, коли за Вестмінстерським актом отримала повну незалежність від Великої Британії[77]. Але ще довгі роки її зовнішня політика перебувала в фарватері британської. Австралія забезпечувала колишню метрополію вовною, бараниною, мінеральною сировиною. У 1890-х роках виникла лейбористська партія, яка мала значний вплив і 1904 року вперше сформувала уряд. У 1911—1912 років, на противагу поміркованим лейбористам, створюються революційні робітничі організації, одним з їх організаторів був росіянин Артем (Сергєєв Ф. А.)[76].

Під час Першої світової війни австралійський корпус приймав участь у боях у складі британських військ у Франції та на Близькому Сході. По закінченню війни Австралія, спільно з Великою Британією та Новою Зеландією, отримала від Ліги Націй мандат на управління колишніми німецькими океанійськими колоніями. Австралія з 1906 року керувала британською колонією Папуа (південно-східна частина острова Нова Гвінея), з 1919 року підопічною територією Нова Гвінея (північно-східна частина Нової Гвінеї, архіпелаг Бісмарка, північна частина групи Соломонових островів) та, за угодою з Великою Британією і Новою Зеландією, островом Науру[76]. 1920 року була заснована комуністична партія. Впродовж 1919—1921, у 1927, 1929—1933 роках відбулись великі робітничі страйки. Світова економічна криза 1929—1933 років завдала тяжкого удару економіці країни, що орієнтувалася значною мірою на зовнішні ринки, до 30 % працездатного населення залишились без роботи[76].

Під час Другої світової війни Австралійський Союз входив до антифашистської коаліції держав, австралійські війська воювали на тихоокеанському театрі бойових дій разом з американцями проти японських військ[76]. Остання впритул наблизилась до континенту, здійснивши бомбардування порту Дарвін на півночі. 1942 року Австралійський Союз отримав автономію від Великої Британії у внутрішніх справах і зовнішніх відносинах, виступав у ролі активного союзника Великої Британії і США азійських операціях. Інженерні війська США допомогли австралійцям прокласти тисячі км транспортних магістралей, збудували десятки аеродромів, морських причалів[77].

Післявоєнний період з 1944 по 1972 рік ознаменувався правлінням Ліберальної партії Австралії, що виражала інтереси промисловців, в коаліції з Аграрною партією — «ера Мензіса», уряди Холта і Гортона[77]. Швидке економічне зростання підживлювалось міграційними потоками, величезними іноземними інвестиціями в гірничу промисловість. Війська Австралії брали участь у війні в Малайї (19481960)[76]. Країна 1951 року виступила ініціатором створення тристороннього військового блоку АНЗЮС (разом з Новою Зеландією та США)[77]. 1954 року Австралія вступила до політичного блоку південно-азійських країн СЕАТО (розпущений 1977 року)[76]. Уряд Австралійського Союзу погодився на випробування британської атомної і водневої зброї на території країни. 1962 року було підписано договір про військову співпрацю з американським урядом, на території країни розпочалося будівництво військових баз США[77]. 1967 року аборигенам були надані всі громадянські права. 1970 року разом з Новою Зеландією, Великою Британією, Малайзією та Сінгапуром було створено оборонний блок АНЗЮК[76]. Австралія брала участь в миротворчій місії на Корейському півострові (19501953), пізніше у В'єтнамі[77].

1973 року до влади прийшла Лейбористська партія, яка переглянула текст конституції, надала внутрішнє самоврядування Папуа — Новій Гвінеї, а пізніше, 1975 року, незалежність[77].

Після перемоги на виборах 1993 року прем'єр-міністр Пол Кітінг підтвердив своє бажання бачити Австралію республікою до 2000 року. 1999 року на референдумі не була підтримана ідея переходу від конституційної монархії до республіки.

Політична система[ред. | ред. код]

Coat of Arms of Australia.svg
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Австралії
 
Категорія КатегоріяІнші країни

Австралійський Союз — парламентська монархія, королівство Співдружності, зі збереженням конституційно-правових зв'язків із колишньою метрополією, Великою Британією[78]. Австралія входить до складу Співдружності націй. За формою державного устрою Австралія є федерацією[76]. Законодавчу владу в штатах здійснюють місцеві парламенти, виконавчу — місцеві уряди. В кожному штаті є власний губернатор, який представляє британського монарха і формально очолює виконавчу гілку влади. Державне управління територіями здійснює федеральний уряд[78]. Територія штатів поділена на графства і муніципалітети, їхнє населення обирає представницькі органи місцевого самоврядування — ради, які, в свою чергу, створюють власні виконавчі органи[78]. Право на громадянство за місцем народження (jus soli) не визнається; лише за походженням (jus sanguinis) — принаймні один з батьків повинен бути громадянином, або постійно проживати в Австралії; подвійне громадянство визнається[55]. Кваліфікаційний період для натуралізації (постійне проживання на території держави) становить 4 років[55].

Конституція[ред. | ред. код]

Конституційний акт

Державний лад Австралії визначений конституцією, що була прийнята 9 липня 1900 року й набула чинності 1 січня 1901 року[78]. Прийняття першого конституційного закону засвідчило об'єднання 6 колишніх британських колоній і створення єдиної союзної держави[76]. Поправки до конституції вносились декілька разів, останній раз 1977 року[55]. Поправки до конституції пропонуються в парламенті й виносяться на загальнонаціональний референдум, закон про який повинен набрати абсолютну більшість голосів в обох палатах. Поправки затверджуються на референдумі більшістю виборців мінімум у 4 штатах і територіях та королівською згодою[55]. Зміни кордонів штатів та зменшення представництва у парламенті потребують згоди британського монарха. Федеральна конституція встановила принципи розмежування компетенції у справах управління між федерацією і штатами. В усіх штатах прийнято власні конституції, в деяких ще до введення федеральної[78]. 2017 року було заплановано провести референдум щодо поправок до конституції, які б закріпили особливий статус аборигенів в державі.

Глава держави[ред. | ред. код]

Австралію очолює монарх, від 6 лютого 1952 року королева королева Єлизавета II (англ. Elizabeth II)[79]. У країні монарха представляє генерал-губернатор (англ. Governor-General), від з 28 березня 2014 року сер Пітер Косгроув, якого призначає монарх на термін 5 років за згодою австралійського парламенту[79][80][78]. 5 вересня 2008 року на посаду генерал-губернатора, після виходу на пенсію Майкла Джеффері, вперше в історії була призначена жінка — Квентін Брайс. Формально генерал-губернатор наділений широкими повноваженнями, але практично всі його рішення мають бути контрасигновані урядом. Останнє правило іноді порушувалося, і генерал-губернатор діяв самостійно, наприклад, стосовно розпуску палат парламенту. Генерал-губернатор очолює федеральну виконавчу раду, яка має допомагати йому в управлінні державними справами. Раду складають усі міністри уряду країни та інші особи, призначувані генерал-губернатором — розширений склад кабінету міністрів[78].

Виконавча влада[ред. | ред. код]

Докладніше: Уряд Австралії

Виконавча влада належить генерал-губернатору і уряду. Уряд очолює прем'єр-міністр, від 24 серпня 2018 року Скотт Моррісон[79]. Конституцією формально не визначено порядок формування уряду. Встановлено, що міністри повинні бути водночас і членами однієї з палат парламенту. Формування уряду за британською традицією регулюється конституційними угодами, тобто політичними нормами неписаного характеру[78]. Прем'єр-міністр є лідером парламентської більшості, на посаді його затверджує генерал-губернатор. Склад кабінету міністрів пропонується прем'єр-міністром з членів парламенту і затверджується генерал-губернатором.

Кабінет міністрів складається з профільних міністерств:

Штати Австралійського Союзу мають свої конституції, парламенти і губернаторів. Місцевими справами відають органи самоврядування — виборні ради, які перебувають під наглядом урядових органів[76].

Парламент[ред. | ред. код]

Найвища законодавча влада належить двопалатному федеральному парламентові (англ. Commonwealth Parliament), до складу якого входять монарх, призначений генерал-губернатор, що представляє монарха і дві палати: верхньої — Сенат (англ. Senate) і нижньої — Палата представників (англ. House of Representatives)[78]. Президент Сенату — Скотт Раян (англ. Scott Ryan); спікер нижньої палати — Тоні Сміт (англ. Tony Smith)[79]. Склад обох палат формується за результатами загальних прямих виборів. Вибори до палати представників проводяться за мажоритарною (мажоритарно-преференційною) кожні 3 роки обирається 150 депутатів, а до сенату — за пропорційною системою, від кожного з 6 штатів по 2 сенатори і по 2 від двох територій, усього 76 сенаторів, на термін 6 років, з переобранням половини складу палати через кожні 3 роки[78]. Віковий ценз для виборчого права для обох палат однаковий, для активного 18 років, а пасивного — 21 рік[78]. Палати парламенту загалом рівноправні. Разом з тим усі фінансові законопроекти спочатку вносяться на розгляд нижньої палати. Сенат може відхилити їх у цілому, але не наділений правом вносити поправки. Уряд звітує перед нижньою палатою, палатою представників[78].

Політичні партії[ред. | ред. код]

В австралійському політичному житті домінують три політичні партії, дві з яких складають правоцентристську ліберально-національну коаліцію. Ліберально-національна коаліція перебувала при владі з 1996 по 2007 роки, однак на парламентських виборах 2007 року перемогу здобули лейбористи, на виборах 2010 року року вони повторили свій успіх. Останні парламентські вибори відбулися 2 липня 2016 року, наступні заплановані на 2020 рік. Представництво жінок у сенаті — 36,8 %, у палаті представників — 28,7 %, загалом — 31,4 %[55]. На парламентських виборах до парламенту пройшли наступні політичні партії:

  • Націонал-ліберальна коаліція, загалом 76 місць (51 %):
    • Ліберальна партія (англ. Liberal Party of Australia, Lib.), лідер — Скотт Моррісон (англ. Scott Morrison) — 45 місць (30 %). Ліберально-консервативна партія правого центру, що представляє інтереси ділових кіл, середнього класу і деяких груп сільського населення. Утворена 1931 року, до 1944 року носила назву Об'єднана партія Австралії[76].
    • Національна партія (англ. National Party of Australia, NP), лідер — Майкл Маккормак (англ. Michael McCormack) — 10 місць (7 %). Колишня аграрна партія (англ. Country Party), заснована 1916 року — правоцентристська сільсько-консервативна партія, що представляє інтереси сільського населення і взагалі жителів сировинних районів[76].
    • Ліберал-національна партія Квінсленду (англ. Liberal National Party (Queensland), LNP), лідер — Деб Фреклінгтон (англ. Deb Frecklington) — 21 місце (14 %). Молодший партнер ліберально-національної коаліції, що представляє її в штаті. Виникла 2008 року і стала впливовою силою не тільки в регіоні (після перемоги на виборах в Законодавчі збори штату 2012 року сформувала уряд штату), але й у федеральному парламенті.
  • Лейбористська партія (англ. Australian Labor Party, ALP), лідер — Білл Шортен (англ. Bill Shorten) — 69 місць (46 %). Соціал-демократична партія, тісно пов'язана з профспілками. Заснована 1891 року, як партія робітничої аристократії[76].

Інші впливові політичні партії:

Інші групи політичного впливу: різного рівня бізнесові (ротарі клуби та інші), природоохоронні та соціальні групи, профспілки. Профспілки в Австралійському Союзі виникли у 1850-х роках. 1956 року вони налічували близько 1,7 млн членів. Австралійська рада профспілок, заснована 1927, входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок, охоплює більше 300 професійних союзів, що об'єднують більше половини робітників країни. Австралійський робітничий союз створено реформістами[76].

Судова влада[ред. | ред. код]

Будівля Високого суду Австралії

Правова система в державі базується на моделі англійського загального права[55]. Австралійська судова система складається з федеральних судів, судів штатів, а також кількох спеціалізованих судів з обмеженою юрисдикцією[78]. Серед федеральних судів найвищими повноваженнями володіє Високий суд (англ. High Court of Australia) з 7 судей, який має право тлумачити конституцію і здійснювати конституційний контроль за діяльністю державних органів[78]. У кожному штаті, 2 материкових територіях та на острові Норфолк присутні власні верховні суди. Судді верховних судів призначаються радою при генерал-губернаторі безстроково до віку у 70 років.

Держава визнає юрисдикцію Міжнародного суду із застереженнями, визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Австралія бере участь у функціонуванні міжнародної кримінальної поліції Інтерпол (ICPO) з вересня 1948 року[81].

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Австралія і Східний Тимор 2007 року в договорі про Тиморське море погодилися відкласти на 50 років вирішення суперечки про ділянку спільного кордону і порівну ділити доходи від видобутку вуглеводнів[82]. Через те, що Індонезія не ратифікувала остаточно положення договору про морський кордон з Австралією від 1997 року, деякі політичні кола оскаржують права Австралії на острови Ашмор і Картьє, особливо через те, що уряд Австралії закрив деякі ділянки утвореного на островах заповідника для традиційного індонезійського рибальства і ввів обмеження на вилов риби і морепродуктів[82]. Деякі сусідні країни висловлюють занепокоєння з приводу оголошення Австралією 2004 року морської дослідницької зони завширшки 1 000 морських миль від лінії узбережжя. Австралія заявила про зону інтересів у Антарктиді загальною площею 3,37 млн км²[82]. 2004 року Австралія подала заявку до Комісії ООН з визначення меж континентального шельфу (CLCS) на розширення власної шельфової зони на 3,37 млн км² (приблизно 30 % площі її виключної економічної зони). Від 2003 року збройні сили Австралії очолюють Регіональну місію з допомоги Соломоновим Островам (RANSI), яка покликана підтримувати громадський і політичний порядок, а також зміцнювати безпеку в регіоні[55].

Посол Австралії в США, з 28 січня 2016 року — Джозеф Бенедікт Хокей (англ. Joseph Benedict Hockey)[79]. Будівля амбасади знаходиться за адресою: 1601 Massachusetts Avenue NW, Washington DC, 20036. Генеральні консульства відкриті у містах: Атланта, Чикаго, Гонолулу, Х'юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Сан-Франциско. Посол США в Австралії, з 25 вересня 2013 року — Моррел Джон Беррі (англ. Morrell John Berry)[79]. Будівля американської амбасади знаходиться в місті Канберра, за адресою: Moonah Place, Yarralumla, Canberra, Australian Capital Territory 2600. Генеральні консульства відкриті у містах: Мельбурн, Перт, Сідней.

Членство в міжнародних організаціях[ред. | ред. код]

Австралія входить до складу ряду регіональних і глобальних міжнародних організацій:

Українсько-австралійські відносини[ред. | ред. код]

Дипломатичні відносини України з Австралією встановлено 26 грудня 1991 року[78].

Державна символіка[ред. | ред. код]

Національний символ країни: сузір'я Південний хрест (п'ять зірок), кенгуру, ему. Національні кольори: зелений, золотавий[83].

Прапор[ред. | ред. код]

Державний прапор Австралії, затверджений 1901 року, являє собою прямокутне полотнище синього кольору з прапором Великої Британії у верхньому квадранті біля древка, великою білою семикутною зіркою (Зірка Федерації) в нижньому квадранті біля древка, чотири білих семикутних і одна п'ятикутна зірок у вигляді сузір'я Південний Хрест у правій половині полотнища. Промені зірки Федерації представляють собою суб'єкти австралійської федерації[55].

Гімн[ред. | ред. код]

Державним гімном Австралії слугує пісня «Розвивайся, прекрасна Австраліє» (англ. «Advance Australia Fair»), слова і мелодію до якої 1878 року написав Пітер Доддс Маккормік[55]. Гімн офіційно затверджено 1984 року. На додаток до національного гімну і на рівні з ним в країні використовується британський гімн «Боже, бережи королеву»[55].

Адміністративно-територіальній поділ[ред. | ред. код]

У адміністративному відношенні територія Австралії поділяється на 6 штатів (англ. state), 2 території (англ. territory), 1 столичну федеральну територію і 6 зовнішніх територій (англ. external territory). Штати розділено на більше 700 районів місцевого самоврядування (англ. Local Government Area).

Штати і території (англ.)
Хронологія державотворення Австралійського Союзу (англ.)
Суб'єкт федерації Адміністративний центр
Штати
1 size Вікторія (Victoria) Мельбурн (Melbourne)
2 size Західна Австралія (Western Australia) Перт (Perth)
3 size Квінсленд (Queensland) Брисбен (Brisbane)
4 size Новий Південний Уельс (New South Wales) Сідней (Sydney)
5 size Південна Австралія (South Australia) Аделаїда (Adelaide)
6 size Тасманія (Tasmania) Гобарт (Hobart)
Території
1 size Австралійська столична територія
(Australian Capital Territory)
Канберра (Canberra)
2 Flag of Australia.svg Джервіс-Бей (Jervis Bay Territory) Джервіс-Бей (Jervis Bay Village)
3 size Північна Територія (Northern Territory) Дарвін (Darwin)
Зовнішні території
1 Flag of Australia.svg Ашмор і Картьє (Ashmore and Cartier Islands)
2 Flag of Australia.svg Герд і Макдональд (Heard Island and McDonald Islands) Атлас-Коув (Atlas Cove)
3 Flag of the Cocos (Keeling) Islands.svg Кокосові Острови (Cocos (Keeling) Islands) Західний острів (West Island)
4 Flag of Australia.svg Острови Коралового моря (Coral Sea Islands) острів Вілліс (Willis Island)
5 Flag of Norfolk Island.svg Норфолк (Norfolk Island) Кінгстон (Kingston)
6 Flag of Christmas Island.svg Острів Різдва (Christmas Island) Флаїнг-Фіш-Коув (Flying Fish Cove)
Невизнані претензії в Антарктиці
1 Flag of Australia.svg Австралійська антарктична територія
(Australian Antarctic Territory)
Дейвіс (Davis Station)

Політико-адміністративний устрій штатів копіює федеральний устрій, в усіх штатах; окрім Квінсленду, двопалатні парламенти. Власні однопалатні парламенти мають також материкові території, окрім Джервіс-Бею. Нижні палати парламентів — законодавчі зібрання (англ. Legislative assembly), у Південній Австралії — палата зібрань (англ. House of Assembly). Верхні палати парламентів штатів — законодавчі ради (англ. Legislative Council). Згідно з конституцією держави, легіслатури штатів не обмежені у власних повноваження щодо законодавчого регулювання будь-яких питань власного життя, тоді як права федерального парламенту чітко перелічені у розділі 51 конституції. Наприклад, тільки парламенти штатів мають право приймати місцеві закони щодо освіти, кримінального права поліції, охорона здоров'я, транспорту та місцеве самоврядування, а федеральний парламент не має жодних спеціальних повноважень щодо регулювання цих сфер місцевого життя[84]. Проте закони Союзу мають перевагу над місцевими законами у випадку правових колізій[85]. У федеральному віданні питання оподаткування прибутків. У більшості випадків материкові території мають ті самі повноваження, що й штати, за винятком того, що федеральний парламент має право змінювати або скасовувати будь-які законодавчі акти, прийняті парламентами території[86]. Виконавча влада у штатах представлена місцевими урядами на чолі з місцевими прем'єр-міністрами (англ. Premier), у територіях — головними міністрами (англ. Chief Minister). Королева у штатах представлена губернаторами (англ. Governor), у Північній Території — адміністратором (англ. Administrator of the Northern Territory)[87]. Федеральний парламент має право безпосередньо адмініструвати зовнішні території та територію Джервіс-Бей[55]. Острів Норфолк з 1979 по 2015 рік мав значну автономію. Відповідно до «Закону про острів Норфолк» від 1979 року мав власну законодавчу асамблею та представника королеви[88]. 2015 року федеральний парламент скасував самоврядування острова, синхронізував податкове та соціальне законодавство, замінив місцеву законодавчу асамблею консультативною радою[89]. Острів Маккуорі адмініструється урядом Тасманії, острів Лорд-Гов — урядом Нового Південного Уельсу.

Збройні сили[ред. | ред. код]

Збройні сили Австралії (англ. Australian Defense Force; ADF) складаються з сухопутних військ (англ. Australian Army), військово-повітряних сил (англ. Royal Australian Air Force; RAAF), військово-морських сил (англ. Royal Australian Navy; RAN) та Командування об'єднаних операцій (англ. Joint Operations Command; JOC). Номінальним головнокомандувачем військ виступає генерал-губернатор, який призначає начальника сил оборони (англ. Chief of the Defence Force ) за згодою парламента, з 6 липня 2018 року — генерал Енгус Кемпбелл[90]. Повсякденними справами війська займається начальник, за міністром оброни залишається формування оборонної політики й адміністрування забезпечення армії. Станом на листопад 2015 року загальна чисельність військових країни дорівнювала 81,2 тис. осіб, з яких 57,9 тис. особовий склад, а 23,2 тис. — резервісти[91]. Мінімальний вік для добровільної військової служби за згодою батьків — 17 років[92]. Станом на 2012 рік, призов на строкову військову службу відсутній. Для жінок існують обмеження лише на службу в спецназі. Щорічні витрати на оборону, станом на 2017 рік, складають 2 % від ВВП держави (12-те місце у світі), 2012 року — 1,71 % від ВВП[91][92].

Австралія брала участь у миротворчих операціях ООН та регіональних організацій, підтримці населення при стихійних лихах та збройних конфліктах, включно з вторгненням до Афганістану 2001 й Іраку 2003 року. Станом на 2017 рік 2241 австралійський військовий бере участь у 12 міжнародних операціях в районах[93].

Економіка[ред. | ред. код]

Економіка Австралії
Sydney skyline at dusk - Dec 2008.jpg
 
Категорія КатегоріяІнші країни

Австралійський Союз — одна з економічно найрозвиненіших індустріально-аграрних країн світу. На світовому ринку вона виступає як один з основних постачальників мінеральної та сільськогосподарської сировини. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Австралії 2015 року за паритетом купівельної спроможності становив 1,489 трлн доларів США (19-те місце у світі); 2013 року — 1,56 трлн доларів США[94]. за офіційним обмінним курсом — 1,224 трлн (станом на 2015 рік); у розрахунку на душу населення — 65,4 тис. доларів США (14-те місце у світі)[94]. Зростання ВВП 2015 року становило 2,50 % (123-тє місце у світі), 2013 року ВВП зріс на 2 %[94].

Розподіл ВВП за секторами економіки (станом на 2015 рік):

Розподіл ВВП за кінцевими споживачами (станом на 2015 рік):

  • споживання домогосподарств — 57 %,
  • державне споживання — 17,9 %,
  • інвестиції в основний капітал — 25,7 %,
  • інвестиції в товарно-матеріальні запаси — 0 %,
  • експорт товарів і &